Історія розвитку поліефірного волокна

У 1941 році британці Дж. Р. Вінфілд і Дж. Т. Dixon вперше успішно розвинутаполіефірне волокнов лабораторії, використовуючи терефталеву кислоту та етиленгліколь як сировину, і назвав його Терілен. У 1953 році в США випустили поліефірне волокно під торговою назвою Dacron. Згодом поліефірне волокно швидко розвивалося в різних країнах світу. У 1960 році світове виробництво поліефірного волокна перевищило поліакрилонітрильне волокно, а в 1972 році воно перевищило поліамідне волокно, ставши найбільшим різновидом синтетичного волокна.

Воно відноситься до загальної назви волокон, виготовлених з поліефіру, отриманого шляхом поліконденсації різних діолів і ароматичних дикарбонових кислот або їх ефірів.

Оскільки поліетилентерефталатне волокно є його основним різновидом, його зазвичай називають поліефірним волокном для позначення цього волокна. Цей тип волокна має чіткий зовнішній вигляд і хорошу термостійкість, але має дещо низьку гігроскопічність. В основному їх використовують для виготовлення різних предметів одягу, постільної білизни, предметів інтер’єру тощо; окремі різновиди, такі як поліетиленове 2,6-нафталатне волокно, в основному використовуються в промисловості.

Поліефірне волокновідноситься до загальної назви волокон, виготовлених з поліефіру, отриманого шляхом поліконденсації різних діолів і ароматичних дикарбонових кислот або їх ефірів. Конкретні різновиди: поліетилентерефталатне волокно (PET), полібутилентерефталатне волокно (PBT), політриметилентерефталатне волокно (PTT), політерефталат-1, 4-циклогександиметилове волокно (PCT), полі-2,6-етиленнафталатне волокно (PEN), і різноманітні модифікволокна на основі поліефіру.